^Нагору

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Купить авторегистраторы и видеорегистраторы можно на nachodki.ru
Середа, 18 листопада 2015 11:58

Поезія Наталії Портяник

Автор 

 

   Наталія Портяник, студентка педагогічного факультету, пише вірші з дитинства. В її доробку близько двох сотень поетичних творів. Зі своїми віршами дівчина перемогла в арт-шоу «Переяславщина має таланти» та в конкурсі до Дня міста. Поезію Наталії неодноразово друкували в районній газеті «Володимирецький вісник», що виходить у Рівненській області, звідки вона родом.

Наталія пише вірші на різну тематику. Останні два роки – переважно про Україну та її героїв. З віршем «Тату» перемогла в арт-шоу «Переяславщина має таланти». Сумна оповідь про хлопчика, що чекає тата з війни, розчулила і журі, і глядачів. Дівчина каже, що ця тема їй дуже близька. Адже в зоні АТО зараз воює її двоюрідний брат, а нещодавно звідти повернувся дядько. У Наталиному рідному селі Озеро проходять концерти, присвячені бійцям, де зачитують також її вірші.

Наталія каже, що пише швидко й легко. Римовані рядки проходять спонтанно. Це може бути і на парах, і в автобусі, і під час прогулянок. За менш ніж годину з’являється вірш. 

Юна поетеса з власним віршем про Переяслав перемогла в цьогорічному поетичному конкурсі до Дня міста. Свій твір зачитала на центральній площі під час урочистостей із нагоди свята. Дівчину нагородили грамотою і подарунком. Ця перемога для Наталії дуже цінна, бо вона встигла полюбити Переяслав і вважає його другою домівкою.

Наталія має й інші захоплення, окрім написання віршів. Серед них малювання, музика та кулінарія. У вільний час читає поезію Анни Ахматової, Тараса Шевченка, Ліни Костенко.

Тату!

А він чекає тата із війни,

Боїться засинати сам у ліжку.

Йому насняться знов жахливі сни,

тож допізна читає свою книжку.

А вранці знову буде, як завжди,–

Сільська робота і мама із сльозами.

Вся вулиця померкла від біди,

Бо рідні вже котра пора не з нами.

І очі не розплющивши сповна,

Він ще раз запитає:” Чи є тато?”.

Заплаче мама, ніби в ній вина,

Що вже не буде в їхній хаті свята.

І тихо-тихо, мовби крадькома,

Промовить: “Може, згодом повернеться.

Розтане сніг і відлетить зима

І березень на радість всім проснеться.”

Та він слова ці чує кожен раз

І звик уже до сірості сільської,

Уже давно не ходить в шкільний клас.

А що йому тепер з науки тої?

Він мріє, що постукає в вікно

Й попроситься до хати його тато.

І вони разом підуть у кіно

Та в Новий рік влаштують знову свято.

Обоє випасатимуть корів,

І тато його вчитиме співати.

І вже нічого б в світі не хотів,

Бо тільки це тепер бажає мати.

Якби він знав...Якби він тільки знав,

Що вже не візьме батько його руку,

Не змусить, щоб старанно твір писав,

Не поведе до школи на науку.

Повернуться в село чиїсь батьки,

Сини, брати і друзі чи знайомі.

І він, зіпершись аж на дві руки,

Біля вікна сидітиме у домі.

Шукатиме знайомі риси тих,

Хто у солдатській формі йде повз хати.

І ще не раз він вийде на поріг

І незнайомцю з болем крикне: «Тату!»

 

Читати 401 разів