^Нагору

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Авто и видеорегистраторы продаются здесь
Вівторок, 29 березня 2016 08:32

Людмила Данилюк

Автор

Студентка педагогічного факультету Людмила Данилюк представила персональну виставку виробів із соломи

24 березня відкрилася персональна виставка виробів із соломи студентки VI курсу педагогічного факультету спеціальності «Образотворче мистецтво» (декан — професор Наталія Ігнатенко) Людмили Данилюк. Науковим керівником юної майстрині є кандидат педагогічних наук, доцент Тетяна Носаченко

Людмила Данилюк родом із Волині. Навчалася у Купичівській загальноосвітній школі № 1. Ще в 12-річному віці почала відвідувати шкільний гурток «Житечко» під керівництвом Заслуженого майстра України, вчителя вищої категорії, члена Спілки художників України Марії Кравчук. Саме вона й  прищепила маленькій Людмилі любов до плетіння із соломи і надихнула на створення власних виробів.

Неодноразово Людмила Данилюк була переможницею міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Так, зокрема, брала участь у Всеукраїнському фестивалі «Солом’яний бичок», обласному конкурсі «Натхнення», стала переможцем обласного і Всеукраїнського фестивалю дитячої та юнацької творчості «Звичайне диво», переможцем Міжнародного фестивалю дитячої творчості «Золотий лелека» (2009-2010 рр.), лауреатом «Всеукраїнського фестивалю Різдвяних зірок», переможцем І премії Різдвяної атрибутики 2015 року в Переяслав-Хмельницькому музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Ось як про своє захоплення розповідає сама Людмила Данилюк: 

— Солома завжди була пластичним матеріалом для створення різних обрядових атрибутів і прикрас. Обрядова творчість, пов’язана із соломою, представляла матеріальну й духовну культуру землеробів, закладала основи соломоплетіння, сформувала основні ремісничі й художньо-образні прийоми цього виду народного декоративно-прикладного мистецтва.

Заготовити солому просто: потрібно нарізати кусочки пшеничного стебла від колінця, пов’язувати у пучки і тримати у сухому місці. Потім намочити соломку в теплій воді, від чого вона стає м’якою, і через 10 хвилин покласти на газету, щоб стекла вода. Розмочену соломку розрізають навпіл або тільки з одного боку, розгладжують праскою або ножиком з обох боків, розкладають між двома аркушами паперу і притискають книгою.

Можна заготовляти солому різних відтінків — від золотистої до темно-коричневої. Це залежить від того, як довго триматимемо праску на соломі: прогладити швидко — залишиться світлий колір, потримати праску довго — колір стане темнішим, а ще довше — і зовсім коричневим. Солому слід тримати в окремих папках або конвертах.

Для плетіння використовують переважно житню солому. Серед злакових рослин стебло жита має найбільшу довжину та міцність. Він складається з 4-5 міжвузлів — колін. Пшенична солома також придатна для плетіння, але вона коротша, жорсткіша і товстіша від житньої. Її використовують у тих регіонах, де не росте жито.

Для виготовлення солом’яної скульптури використовують верхню, більш тонку і довгу частину стебла житньої соломки. У тих випадках, коли роблять великі скульптурні зображення, використовують стебло повністю. 

Щоб соломка добре згиналася, її замочують у воді. Плести треба щільно, окремі пучки необхідно міцно зв’язувати, оскільки при висиханні соломка осідає, плетіння слабне. Щоб надати гнучкості соломці в процесі виготовлення плетінок і деталей, її зволожують, опускаючи в лоток із водою.

Для своїх робіт майстриня використовує в основному житню солому лише природніх кольорів та відтінків. Солом’яні капелюшки, сумки, вінки, квіти, прикраси, тварини, ляльки… Майстрині під силу зробити будь-яку річ із соломи. Вона вміє дивувати своїми виробами. 

Тож пориньте у дивовижний світ виробів юної майстрині та отримайте ковток повітря від побачених витворів. 

Вівторок, 29 березня 2016 08:16

Ольга Нестеренко

Автор

Відкрилася персональна виставка робіт студентки педагогічного факультету Ольги Нестеренко «Березові барви»

Нещодавно в університеті відкрилася персональна виставка творчих робіт студентки педагогічного факультету (декан, професор Наталія Ігнатенко) Ольги Нестеренко, яка має захоплюючу назву, що полонить серце «Березові барви». Керівником виставки є кандидат педагогічних наук, член спілки дизайнерів України Ольга Стрілець.                 

Юна майстриня родом із Далекого Сходу. Навчалася мисткиня у Решетилівському ПТУ народних промислів та Одеському театральному художньо-технічному училищі. Сьогодні здобуває освіту в нашому виші. Зараз навчається на 4-му курсі педагогічного факультету, спеціальності «Образотворче мистецтво» заочної форми навчання.

Працює у техніці ручне ткацтво, писанкарство, різьба по дереву, акварельний та олійний живопис, графіка, розпис по шовку та багато інших технік.

Опановувати роботу з берести Ольга почала ще з дитинства. Вчилася за допомогою журналу, в якому було все чітко і ясно описано. Перші свої роботи починала з картин, елементів одягу і взуття. На даний час майстриня працює над більш складнішими виробами – виробляє сувеніри, предмети побуту. 

Ольга Нестеренко залюбки розповіла про роботу із кори берези:

– Береста – це верхній шар кори берези. У такій роботі, потрібно знати деякі правила і чітко дотримуватися їх, щоб не зашкодити дереву. По-перше, кору потрібно знімати лише з тієї берези, якій є 10 років. По-друге, її потрібно знімати лише в той період, коли цвіте жито. Знімати кору (бересту) потрібно дуже обережно і лише верхній шар кори – тоді дерево не загине і через деякий час відновиться. Береста – прекрасний матеріал для виготовлення різних виробів. Він екологічно чистий, вологостійкий, красивий і міцний. Добре піддається обробці. Якщо кора товста, то її розшаровують на безліч плівок, і вона залишається гнучкою і міцною. Але й з товстої кори можна робити різні вироби, наприклад, посуд. 

 Береста – чудовий матеріал, з якого можна створити надзвичайно тонкі і витончені предмети. Ці вироби відрізнятимуться від інших своєю унікальністю та красою. 

Ольга Нестеренко активно бере участь у Міжнародних та Всеукраїнських виставках. Авторські роботи Ольги знаходяться у художньому музеї міста Черкаси, а також у приватних колекціях Норвегії, Англії, Канади. 

Проводила майстер-клас в техніці «Робота з кори дерева» у Норвегії.

     

Вівторок, 29 березня 2016 07:57

Ольга Мацько

Автор

Персональна виставка «З любов’ю до рідної землі» від студентки педагогічного факультету Ольги Мацько

Нещодавно в університеті відкрилася персональна виставка творчих робіт студентки педагогічного факультету (декан, професор Наталія Ігнатенко) Ольги Мацько, яка має чарівну назву «З любов’ю до рідної землі». Керівником виставки є кандидат педагогічних наук, член спілки дизайнерів України Ольга Стрілець.    

Юна майстриня родом з міста Харкова. Навчалася у Миргородському керамічному технікумі імені  М. Гоголя. На сьогоднішній день – студентка нашого вишу, яка навчається на 4 курсі спеціальності «Образотворче мистецтво» заочної форми навчання, а також вчитель Богуславської школи мистецтв класу «Образотворче мистецтво». Ольга Мацько працює у техніці вишивка, ткацтво, кераміка, витинанка, Петриківський розпис, писанка, графіка, малярство на склі, печворк, акварельний та олійний живопис. 

Брала участь у Всеукраїнських та Міжнародних виставках. Її роботи з декоративно-прикладного мистецтва представлені у містах Борисполі, Бережанах, Переяславі-Хмельницькому (музей Г. Сковороди), Києві (Національний музей народної творчості) та інших. 

На виставці «З любов’ю до рідної землі»,  представлені картини в техніці Петриківського розпису: картини на полотні, рушникові орнаменти, декоративний посуд. 

За словами майстрині Ольги Мацько: 

– Початок свого розвитку Петриківський розпис бере з настінного малювання, яке було поширене в Україні з давніх часів. Декоративна композиція виконувалася з уяви, без попередніх начерків, тому це вимагало досконалої вправності, чіткості ліній, їх плавності, гармонії. Майстри, які володіли досконалою технікою та були наділені художнім смаком завжди перебували  у  пошані. 

     Петриківські художники малюють переважно саморобними пензликами, зробленими з котячої шерсті (так звані «кошачки»). У сік рослин раніше додавали яєчний жовток, і цими природними фарбами господині розмальовували свої будинки всередині і ззовні. Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік, під свято Великодня, всі настінні розписи змивали і наносили нові.

На початку XIX століття розпис уже наносили на предмети домашнього начиння — посуд, скрині, брички. Пізніше, коли в продажу з’явився папір почали створювати так звані «мальовки» — картини на папері.

Петриківський розпис дуже багатий на символи. Наприклад калина –  символ України, маки – символ любові, васильки символізують молоде покоління, а символ жар-птаха приносить щастя та достаток у дім. 

Художній світ молодої мисткині – це дивовижне поєднання емоційності та врівноваженості, реальності й казковості, вишуканих ліній та мінливих кольорів, традицій і нестримних пошуків миттєвостей гармонії. Її роботи ніби випромінюють любов до квітучої української природи, життєствердність, святковість та світлосяйність. У кожній роботі відчувається неповторний індивідуальний стиль і висока культура виконання. 

 

Середа, 18 листопада 2015 11:58

Поезія Наталії Портяник

Автор

 

   Наталія Портяник, студентка педагогічного факультету, пише вірші з дитинства. В її доробку близько двох сотень поетичних творів. Зі своїми віршами дівчина перемогла в арт-шоу «Переяславщина має таланти» та в конкурсі до Дня міста. Поезію Наталії неодноразово друкували в районній газеті «Володимирецький вісник», що виходить у Рівненській області, звідки вона родом.

Наталія пише вірші на різну тематику. Останні два роки – переважно про Україну та її героїв. З віршем «Тату» перемогла в арт-шоу «Переяславщина має таланти». Сумна оповідь про хлопчика, що чекає тата з війни, розчулила і журі, і глядачів. Дівчина каже, що ця тема їй дуже близька. Адже в зоні АТО зараз воює її двоюрідний брат, а нещодавно звідти повернувся дядько. У Наталиному рідному селі Озеро проходять концерти, присвячені бійцям, де зачитують також її вірші.

Наталія каже, що пише швидко й легко. Римовані рядки проходять спонтанно. Це може бути і на парах, і в автобусі, і під час прогулянок. За менш ніж годину з’являється вірш. 

Юна поетеса з власним віршем про Переяслав перемогла в цьогорічному поетичному конкурсі до Дня міста. Свій твір зачитала на центральній площі під час урочистостей із нагоди свята. Дівчину нагородили грамотою і подарунком. Ця перемога для Наталії дуже цінна, бо вона встигла полюбити Переяслав і вважає його другою домівкою.

Наталія має й інші захоплення, окрім написання віршів. Серед них малювання, музика та кулінарія. У вільний час читає поезію Анни Ахматової, Тараса Шевченка, Ліни Костенко.

Тату!

А він чекає тата із війни,

Боїться засинати сам у ліжку.

Йому насняться знов жахливі сни,

тож допізна читає свою книжку.

А вранці знову буде, як завжди,–

Сільська робота і мама із сльозами.

Вся вулиця померкла від біди,

Бо рідні вже котра пора не з нами.

І очі не розплющивши сповна,

Він ще раз запитає:” Чи є тато?”.

Заплаче мама, ніби в ній вина,

Що вже не буде в їхній хаті свята.

І тихо-тихо, мовби крадькома,

Промовить: “Може, згодом повернеться.

Розтане сніг і відлетить зима

І березень на радість всім проснеться.”

Та він слова ці чує кожен раз

І звик уже до сірості сільської,

Уже давно не ходить в шкільний клас.

А що йому тепер з науки тої?

Він мріє, що постукає в вікно

Й попроситься до хати його тато.

І вони разом підуть у кіно

Та в Новий рік влаштують знову свято.

Обоє випасатимуть корів,

І тато його вчитиме співати.

І вже нічого б в світі не хотів,

Бо тільки це тепер бажає мати.

Якби він знав...Якби він тільки знав,

Що вже не візьме батько його руку,

Не змусить, щоб старанно твір писав,

Не поведе до школи на науку.

Повернуться в село чиїсь батьки,

Сини, брати і друзі чи знайомі.

І він, зіпершись аж на дві руки,

Біля вікна сидітиме у домі.

Шукатиме знайомі риси тих,

Хто у солдатській формі йде повз хати.

І ще не раз він вийде на поріг

І незнайомцю з болем крикне: «Тату!»