^Нагору

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

На сайте nachodki.ru можно купить фонари
Субота, 12 грудня 2015 11:37

Конкурс творчої спадщини Т.Г. Шевченка

Автор 

2 грудня 2015 р.  у м. Переяславі-Хмельницькому відбувся другий заключний етап міського конкурсу творчої спадщини Т. Г. Шевченка, у якому взяла участь студентка 3 курсу педагогічного факультетуДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди» Наталія Портяник. Вона декламувала свій власний вірш «Продовження до поеми «Катерина» Т. Г. Шевченка». Було багато різних номінацій у цьому конкурсі,  вона здобула перше місце в номінації «Авторська поезія».

Продовження до поеми «Катерина» Т. Г. Шевченка

Нащо мати породила на світ ту дитину?

Щоб чужії прийняли, а батько покинув.

Щоб та доля несолодка ще гіршою стала?

Щоб дитина боса й гола між чужих зростала.

 

Не захотів Івась жити у чужій хатині

Та й подався сам гуляти по всій Україні.

Днями не було що їсти, бо злі зараз люди -

Не подадуть крихти хліба, бо ж їм мало буде.

Завітав до Московщини на днів небагато.

Ночував в людей під тином - не впускали в хату.

Ну і справді, а навіщо чужих упускати?

Ще й годуй за свій рахунок. Де ж батько і мати?

Нема матері. Батько – кинув. Де щастя шукати?

Прийшов собі в Московщину, щоб в нього спитати,

Чи не знає він про сина, що Катря вродила,

А сама в глибокій річці долю утопила.

Та де ж не знає. Він, проклятий, мене відцурався!

Іде Івась, проклинає. Аж батько озвався:

«Чи не мене тут шукаєш? 

Мати покинула й гадаєш, що я прийму?

Йди, дитино мила! 

Іди за світ й не вертайся, не тут твоя хата.

Чужі люди завжди приймуть, раз кинула мати. 

Карі очі заблищали від тих сліз невинних.

Думки батька проклинали і днів беззупинних.

Упав Івась на коліна,

Став батька благати,

Щоб узяв рідну дитину

До себе, до хати.

Щоб не кидав на дорозі 

В світі сиротою.

«Не люби мене, як інших,

Та візьми з собою!»

Не взяв, пішов, не зупинився,

Залишив ріднеє дитя.

За що він в світі провинився?

За те, що мав своє життя!

За те, що мати породила

І долі в світі не дала.

За те, що себе утопила

І світ нікчемний прокляла.

 

Можливо, й досі він шукає

На цій землі добра й тепла.

Лиш хату батьківську минає.

Вона тепліша не була.

Наталія Портяник

 

Читати 236 разів